Інформаційні матеріали до Дня Конституції України
Від імені Українського народу та, виражаючи його суверенну волю, 28 червня 1996 року було прийнято Конституцію України — головний нормативно-правовий акт держави, який став ядром консолідації українського суспільства.
Прийняття Основного Закону України мало величезне політичне та правове значення як для національного державотворення, так i для розвитку української політичної нації та громадянського суспільства. Конституція України — національний скарб, вона відображає нашу багату історію, глибоке історичне коріння, тяглість і європейську зорієнтованість українського конституціоналізму. Цей документ є основним законом i моральним орієнтиром для громадян України, юридично закріплює незмінний упродовж століть цивілізаційний вибір Українського народу.
Конституція України була визнана Венеціанською комісією однією із найдемократичніших в Європі, особливо в частині прав, свобод та обов’язків громадян, які повністю відповідають міжнародним стандартам у галузі конституційного права. У нашій Конституції визначено, що Україна є правовою державою, яка ґрунтується на принципах поваги до особи й недоторканності її прав i свобод, верховенства права, дотримання закону, вона забороняє дискримінацію. Конституція України зорієнтована на людину, гуманістичні цінності та правові відносини між суспільством і державою. Попри досвід життя в тоталітарній системі та наявність колоніального минулого, українцям завжди був властивий пошук норм і засад, які б регулювали взаємодію між населенням і владою — це, зокрема, робить нас частиною Європи та кардинально відрізняє від pociï.
Якщо звернутися до історії українського конституціоналізму, укладений 1710 року «Договір та встановлення прав і вольностей Війська Запорозького та всього вільного народу Малоросійського між Ясновельможним гетьманом Пилипом Орликом та між Генеральною старшиною, полковниками, а також названим Військом Запорозьким...» вважають першою європейською конституцією в сучасному її розумінні. Цей договір, написаний під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму, називають Конституцією Пилипа Орлика. Нею він зобов’язався, зокрема, боротися за політичне й церковне відокремлення України від московії, у разі здобуття влади в Україні.
Москва вже тоді намагалася брехати на увесь світ, що України як держави ніколи не існувало. Але уже в Конституції Пилипа Орлика було передбачено створення першої в Європі моделі незалежної держави, прописано поняття «вільного народу», основи демократії та правосуддя, антикорупційні та соціальні засади. Поки в московії «чолом били» царю, Україна уже на початку XVIII століття намагалася закласти основи суверенної, вільної та цивілізованої країни.
Основний Закон Української Народної Республіки — «Статут про державний устрій, права i вільності УНР» був прийнятий 29 квітня 1918 року, в останній день існування Центральної Ради, тож, на жаль, не мав шансів бути втіленим в життя. Проте Конституція УHP зробила історичний внесок у розвиток конституціоналізму — проголошувала державну незалежність i територіальну цілісність УНР, суверенне право в якій належить народові (всім разом громадянам), територія якої неподільна i без згоди 2/3 парламенту не може змінюватися кордон, а також рівність прав громадян, демократичні свободи. Закладалися розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову, основи децентралізації — передбачався земельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням у всіх землях. Підтверджувалися права національних меншин.
Історично український конституційний процес свідчить про наміри юридичного закріплення на найвищому рівні фактично сповідуваних Українським народом цінностей — демократії, верховенства права, рівності громадян, незалежності, територіальної цілісності своєї держави та європейського цивілізаційного вибору. Нам це вдалося, i нині Україна стала незалежною європейською державою. А положення щодо стратегічного курсу нашої держави на набуття повноправного членства України в ЄC та HATO нині закріплено в Основному Законі.
Це все неабияк збісило i досі бісить москву, де за лоском арбатів i рубльовок — як i століття тому, те ж саме болото, холопи i царьки. Своєї цивілізації вони не створили, тому зазіхають на чужу. Московська влада завжди робила i робить спроби привласнити українську історію, поцупити наші надбання, наших людей, дітей, наше майбутнє. Свій цивілізаційний вибір ми вкотре змушені відстоювати у збройній боротьбі проти московської aгpeciї.
Вкотре імперські амбіції московитів обламуються об твердий український характер. Не вийде у них нічого. Бо вони — недоімперія, а ми — суверенна i незалежна, демократична, правова держава, у них — «страна рабов, страна господ», а в Україні носієм суверенітету i єдиним джерелом влади с народ, у них насєлєніє, а в нас — Український народ, ïx отарою женуть вмирати в чужу землю, а ми, вільні люди на вільній землі, відстоюємо своє.
28 червня 2024 року — 28-ма річниця прийняття Конституції України i 856 день від моменту повномасштабного вторгнення військ рф в Україну. В умовах нашої боротьби i на тлі незліченних злочинів окупантів, цінності, закладені в Основному Законі, для кожного українця набувають ще вагомішого i більш глибинного змісту.
У Конституції закріплено суверенітет Української держави на всій її території, яка е недоторканною, а захист цього суверенітету с найважливішою функцією держави i справою всього Українського народу. Конституційний обов’язок щодо захисту України, її незалежності та територіальної цілісності, шанування ii державних символів, забезпечення економічної та інформаційної безпеки йде від серця кожного українця, виходить з глибин нашої історії та передається з покоління в покоління. Дієвість цієї норми Конституції українці демонструють на практиці впродовж вже понад 10 років війни, яку рф розв’язала i веде проти України.
Ми протистоїмо агресору, який зневажає юридичні норми, міжнародне право, за підтримки закордонних партнерів наближаємо нашу Перемогу, логічним продовженням якої буде притягнення до відповідальності держави-терориста. А цивілізований світ отримає шанс на встановлення стійкого миру та успішну реконструкцію глобальної системи колективної безпеки.
