Війна змусила родину Бондаренків скласти життя у валізу та починати все спочатку
З початку російського повномасштабного воєнного вторгнення на територію України наша громада надала прихисток для багатьох родин із числа внутрішньо переміщених осіб. Однією із таких стала сім’я Діани та Олександра Бондаренків. Про те, як вони потрапили до нашої громади та які перипетії їм довелося подолати жінка розповідає:
24 лютого моя родина, почувши з новин про початок війни, не могла навіть уявити, що це все відбувається із нами. До 8 квітня минулого року ми перебували ще вдома, в рідному місті Лиман Донецької області. А вже 8 квітня разом із чоловіком прийняли рішення виїжджати до Краматорська разом із сином Олексієм та меншим братом чоловіка – Михайлом. Там на залізничному вокзалі ми потрапили під ракетний вибух, 15-річного Михайла було поранено. Після чого були нас евакуювали Червоним Хрестом до м. Дніпра. Після Дніпра волонтери відвезли нашу родину в Хмельницьку область у м. Славута, де нас поселили в гуртожиток для переселенців. По дзвінку від родичів, які вже знайшли прихисток у с. Ставкове Зіньківської громади, вирішили їхати саме до цього села, про що ні на мить не пошкодували. У Ставковому нас привітно зустрів староста села Володимир Васильович Баран і знайшов для нас будинок, в якому ми нині проживаємо. Щиро дякуємо за піклування старості села Володимиру Васильовичу Барану та Зіньківській міській раді за моральну підтримку й матеріальну допомогу.
Війна змусила родину Бондаренків скласти життя у валізу та починати все спочатку. Нині вони беруть активну участь у житті Ставківського старостату та завжди долучаються до ліплення 
вареників для наших Збройних Сил України. 
Кують Перемогу в тилу та мріють про найшвидше повернення до рідної домівки.
