Зіньківська громада
Полтавська область, Полтавський район

Родина Коваленків: якомога швидше мріємо повернутися до рідної домівки та молимося про довгождану Перемогу

Дата: 07.10.2022 09:17
Кількість переглядів: 210

Фото без опису

?У селі Покровське Зіньківської громади з початку війни проживає понад 100 переселенців із Харківської та Донецької областей. Одними з перших сюди приїхала родина Василя та Євгенії Коваленків та їх синочків –8-річного Єгора і 9-місячного (на той час) Максима.

?Страшного ранку 2??4?? лютого я прокинулася від слів чоловіка: «Женя війна почалась!» У ліжкові спав малесенький Максимко, а неподалік –старший син Єгор. Почали прислухатися, було чути страшні вибухи… А воно все не віриться й не віриться, - розповідає пані Євгенія, ніби знову переживаючи ці жахливі миті війни.

?Родина Коваленків до війни мешкала у місті Дергачі Харківської області (16 км до Харкова і 25 км до кордону з росією).

?З нашої місцевості видно пів Дергачів і частину Харкова. Вранці 24 лютого, коли чоловік вийшов на вулицю, там вже збіглися сусіди, які побачили, що в Харкові вже горіла Салтівка. Чоловік сказав збирати найнеобхідніші речі, а сам поїхав на заправку. Я не могла повірити, що це не сон… Плакала і не могла зрозуміти, що робити далі, та уявити, що нам прийдеться покидати свій дім, - пригадує жінка. - Ми ночували у підвалі, нас там було 20 дорослих і 10 дітей… Було дуже страшно, особливо за дітей. З кожним днем все більше і більше «прильотів» по нашому місту і все менше людей залишалося, тому що почали тікати світ за очі. Під час сильних вибухів ми дотримувалися правил двох стін. Старший син був дуже сильно наляканий і постійно плакав і говорив: «Мамо, я не хочу помирати»... Після 10 березня ми практично не виходили з підвалу, молоко і продукти зберігали в снігу. Згодом почули, що 16 березня від нас відправлятиметься порожній автобус, який вивозитиме людей до Полтави. Моя двоюрідна сестра сказала, що на Полтавщині є село Покровське, де вже перебували мої друзі, і там нам допоможуть знайти будинок. Ми вирішили їхати заради дітей… Зранку стояла така тиша аж моторошно… Коли ми йшли до автобуса по вулиці, то це було як у фільмі жахів: ??все розбито, будинки без вікон, паркани валяються, дороги в ямах, - розповідає родина Коваленків.

??У Покровську родину переселенців прихистила сім’я Василя та Надії Добряків за надану нам допомогу.

?Ми дуже вдячні дядьку Василю, тітці Наді та Олі Добрякам за допомогу, за ліжечко й ванночку для нашого маленького сина Максима, небайдужим сусідам Віталію та Юлії Нагорним, Клавдії Бабич, Ірині Хмелик, які приносили нам продукти харчування: ?молоко, ?яйця, ??овочі, ?мед, ?консервацію, олію, смалець і багато іншого. Сльози лилися градом, не вірилося, що все це з нам відбувалося, - говорить Євгенія.

??Коваленки щиро дякують старості Покровського старостинського округу Олександру Васильовичу Скрипнику за підтримку 24/7 та забезпечення всім необхідним, за добре слово та милосердя.

?Ми вже тут майже пів року… Скоріше за все прийдеться тут зимувати, бо обстріли наших Дергачів не закінчуються. Вирішили зайнятися ??консервацією, різною заготівлею на зиму. Дядько Василь виділив нам діляночку, на якій ми з чоловіком посадили ?картоплю, кабачки, ?помідори, ?огірки, ?цибулю та ?зелень. Дозволив брати банки, ?рвати черешню, вишню. Ми заготовили компоти, варення з вишні та багато іншого. Небайдужі покрівчани до сих пір приносять нам овочі та пригощають різноманітними ??смаколиками. Я вражена цим маленьким і дуже гарним селом зі щирими та справжніми людьми. ?Ми дякуємо кожній сім’ї, кожній людині села Покровського. Низький уклін і велике спасибі за все, що вони для нас зробили і роблять до сьогодні, - тішиться подружжя.

Та як би добре не було тут, у селі Покровське, родина якомога швидше мріє повернутися до рідної домівки та молиться про довгождану Перемогу??

Фото без описуФото без опису

Фото без опису


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора