Марина Гриценко: незважаючи на всі виклики та реалії сьогодення, життя продовжується, потрібно вчитися жити далі
Наступна історія великої родини Марини Гриценко з м. Золоте Луганської області, яка евакуювалася до Ставківського старостинського округу Зіньківської громади.
Відчувши жах війни, я не розгубилася, зібрала всіх близьких родичів і ми змушені були залишити все та виїхати «в нікуди». На щастя, наші знайомі, які вже оселилися в с. Ставкове, звісно з допомогою старости Володимира Васильовича Барана, підшукали нам будинок для проживання. Ми великою родиною, в кількості одинадцяти чоловік, заселилися в батьківську хату Бондаренка Михайла Михайловича, яку він нам надав, за що ми йому ніколи не перестанемо дякувати, - розповідає Марина Миколаївна.
У мирному житті Марина працювала 
головним бухгалтером, її чоловік Олександр – 
на шахті «Золоте», діти навчалися: донька Ліза – 
учениця восьмого класу, син Кирило – 
студент Харківської державної зооветеринарної академії.
До повномасштабного російського воєнного вторгнення родина мала мрію – якнайшвидше закінчити ремонт у квартирі, але війна все зруйнувала… Нині їхнє житло пошкоджене.
Незважаючи на всі виклики та реалії сьогодення, життя продовжується, потрібно вчитися жити далі. Ми із задоволенням беремо участь у громадських роботах Ставківського старостату: чоловіки допомагають виконувати 
чоловічу роботу, а ми, жінки, приєдналися до місцевих жителів та допомагаємо 
ліпити вареники для переселенців та захисників України. Та як би добре нам не було тут, у затишному Ставковому, ми з нетерпінням чекаємо Перемоги та якнайшвидшого повернення додому. 
Наша родина щиро вдячна Володимиру Васильовичу Барану за небайдужість, щирість та допомогу у всьому, за добре та чуйне серце. Здоров’я всім та мирного неба. Україна понад усе
, - говорить пані Марина.
