Рубрика "Нам пишуть":
Незнайома чужина завжди лякає та насторожує, а якщо позаду тебе лунають вибухи снарядів і ти тікаєш від них у невідомість в чому стоїш, та ще коли тобі йде дев’ятий десяток років – це взагалі жах!
Тікаючи із самого пекла Луганщини ми, біженці, взагалі думали, що окрім довідки про те, що «внутрішньо переміщені особи» нічого вже не матимемо, але, на наше щастя, все сталося далеко не так. Ми придбали те, що стало для нас найдорожчим – придбали «золоті» душу й серце простих українських людей.
Хіба забудеш ту жінку-перукарку в Полтаві, яка за свою роботу не стала брати з нас грошей? Чи того полтавського водія, який на своєму авто сам зупинився біля старих, погрузив і відвіз нас до притулку біженців, за що теж не взяв із нас коштів?
Але такої людяності, такого щирого співчуття до нашої долі, такої готовності прийти на допомогу, яку ми відчули на Полтавщині в селі Артелярщина Покровського старостату Зіньківської громади ми й гадки не мали. Небайдужість цих людей до чужого горя вражає! Нас, як рідних людей, радо зустріли адміністратор відділу «Центр надання адміністративних послуг та державної реєстрації» Світлана Олексіївна Манойло та директор місцевої школи Михайло Володимирович Довгаль. Як дбайливі господарі вони провели нас до нашої кімнати із скромними, чистими і біленькими ліжками, нагодували традиційним українським борщем.
Окрім триразового харчування ми маємо можливість записатися на прийом до лікаря, відвідати аптеку чи магазин, безкоштовно на автобусі місцевого підприємства «КЕРНЕЛ» з’їздити до Зінькова.
Щодня Світлана Олексіївна та Михайло Володимирович зранку до вечора займаються господарськими роботами нашого притулку.
Через Зіньківську міську раду від імені всіх переселенців, що проживають у приміщенні Артелярщинської школи, висловлюємо слова щирої подяки цим людям з доброю душею і великим серцем. Бажаємо їм мирного чистого неба, благополуччя та доброго здоров’я!
Заслужений шахтар Української ССР
Кустов Валентин Миколайович
м. Лисичанськ, м. Кремінне
Луганської обл.
