Наталія Сердюк: все, що нас не вбиває робить нас сильнішими
За чотири місяці від початку війни в Україні половина жителів Донецької області стали біженцями або тимчасово переміщеними особами. Усіх їх називають по-різному: переселенці, вимушені переселенці, біженці, внутрішньо переміщені особи, більшість із яких втратили все, що мали. Однією з таких людей стала Наталія Сердюк 1971 року народження, жителька с. Берестове Донецької обл.:
Раніше я постійно думала про те, як повернутися додому, плекала надію, що це можливо найближчим часом. Але після прочитаного в Інтернет-мережі, після спілкування зі знайомими людьми – надія згасла, – розповідає переселенка Наталія Сердюк, яка нині проживає на території Дейкалівського старостату.
До війни у Наталії було все, про що вона мріяла з дитинства: міцна родина, діти, гарна робота ветлікарем, яка приносила задоволення для душі та подяку від людей. Окрім того, вона захоплювалася квітами, тож подвір’я цієї господині було щедро засаджене квітами. Турботливі і працьовиті руки Наталії не знали втоми: скрізь панував лад і спокій, але, на жаль, все це залишилось тільки у спогадах та на фото…
Через російське воєнне вторгнення Наталія змушена була евакуюватися, тож другою домівкою для неї стало село Дейкалівка Зіньківської громади. Тут ця працьовита жінка продовжує займатися своєю улюбленою справою: лікує тварин, працює у місцевого фермера різноробочою, активно долучається до впорядкування території Дейкалівського старостату.
Вже маю і своє невелике господарство, - розповідає Наталія. - Про переїзд не шкодую. Для мене головне те, що вся моя родина залишилась живою. Все решта – справа часу. Дуже важко усвідомити, що все це могло статися у нашій країні, хотілося б, щоб всього цього не було, але все, що нас не вбиває робить нас сильнішими.
