Інна Силка: з дому - додому
Продовжуємо розповіді про людей, які через російське воєнне вторгнення змушені були покинути свої місця проживання та евакуювалися до Зіньківської громади.
Інна Силка народилася й виросла у селі Пірки Зіньківської громади. З дитинства закохана у неймовірні краєвиди рідної батьківщини, її запашні луки і поля, солов’їні трелі та крик журавлів...
Після закінчення школи дівчина вступила до Харківського вишу й за фаховою спеціальністю влаштувалася на омріяну роботу. Відтоді місто-мільйонник стало її другою домівкою.
Здавалося, все було надто добре: улюблена робота, колеги, друзі, знайомі, плани й мрії на майбутнє, неймовірні міські місця відпочинку та дозвілля, власний дім... Проте залпові постріли гармат, від яких здригався будинок, вогняні чорні густі стовпи диму перевернули моє життя «з ніг на голову» на світанку 24 лютого 2022 року, - пригадує Інна.
З розповідей жінки, того жахливого дня місто було огорнуте панікою – містяни у страху, нескінченні черги до аптек, банкоматів, продуктових магазинів, АЗС… Люди були переповнені почуттям безпорадності.
Кілометрові затори з авто, перехожі з валізами – коїлось щось неймовірне! Нестерпно довгими здавалися дні, а ще довшими – ночі. Час ішов, але жодних змін на краще. Вихід був лише один – тікати… тікати з дому – додому, - розповідає жінка.
Нині Інна Силка перебуває в отчому домі у Пірках. Проте, як і всі внутрішньо переміщені особи, мріє якнайшвидше повернутися до рідного мирного Харкова, у свою оселю, на своє робоче місце.
Я знову вдома, у батьківській хаті... Запах бабусиних пирогів огорнув теплими дитячими спогадами і так ніжно зігрів, немов улюбленою ковдрою, ніби все мною побачене було страшним злим сном. Зараз я допомагаю по господарству своїм рідним і як у дитячі роки мрію про світле майбутнє у рідному Харкові під мирним небом України
, - підсумовує Інна.
