Лікар із Зінькова – в Антарктиці
Близько року тому, 24 березня 2021-го, на станцію «Академік Вернадський» на 13 місяців вирушила 26-та річна Українська антарктична експедиція. Один із полярників – добре відомий зіньківцям 35-літній лікар Андрій Хитрий.
Доля звела з цим ескулапом багатьох жителів колишнього Зіньківського району, адже від серпня 2010 року по вересень 2013-го він працював у центральній районній лікарні в Зінькові лікарем-анестезіологом. Саме Андрій Хитрий, до речі, першим почав досить широко й успішно застосовувати спинальну анестезію в нашому місті. Але сам про це він скромно говорить: «Сказати, що я її запровадив, було б перебільшенням».
Знайомство з крижаним континентом
Андрій Хитрий виявив бажання працювати в Антарктиці й подав свою кандидатуру на конкурс через любов до пригод та власної роботи. І пройшов.
Здійснивши переліт до Південної Америки, далі команда з 12 людей на чолі з нашим земляком добиралася морем до острова Галіндез.
Перші яскраві враження українці отримали ще до прибуття на місце – завантаження на судно, морський перехід, шторм. Коли останній трохи вщух, попереду відкрився очам крижаний континент.
Дорогою траплялися айсберги. Було багато китів. Поступово ставало все більше холоду, снігу. Корпус корабля почав обмерзати, і судно стало схожим на ялинку під снігом.
Роздивлятися краєвиди по прибутті часу в зимівників не було – швидко зійшовши з корабля, вони познайомилися з колегами на станції й почали розвантажувати судно. Це тривало дві доби. Льодова ситуація вже тоді була досить складною – акваторія щільно забита кригою, крізь неї доводилося пробиватися.
Риболовецький траулер «Меріголдс» передавав українцям, крім вантажів, дизельне пальне. Виконуючи доволі складні маневри, він підходив до острова, його фіксували спеціальними розтяжками та під’єднували паливну магістраль. І весь час доводилося відганяти човнами брили льоду.
Як зізнався Андрій Хитрий, насамперед було важко пристосуватися до довгої антарктичної зими. Світлові дні дуже короткі, світає пізно, вечоріє рано, постійна темінь і здебільшого штучне освітлення. Особливо давалися взнаки проблеми зі сном. Крім того, режим роботи передбачав цикл нічних чергувань – людина тиждень працює ночами, і щогодини потрібно робити обхід станції. Після цього десь два тижні йдуть на адаптацію до денного режиму. А через 10 тижнів цикл знову повторюється…
Коли ж починається антарктичне літо, світло весь день. І вночі. Лікар говорить, що не рятують навіть жалюзі. І засинати важче, ніж за антарктичної зими.
Крім того, база має такі особливості, що все чути, навіть якщо хтось тихо пройде коридором. Тож люди тут намагаються не шуміти. Навіть у єдиний традиційний святковий день – суботу, коли всі спілкуються, слухають музику, влаштовують дискотеку, грають у більярд, опівночі приходить нічний черговий, усіх розганяє й підтримує тишу на станції, щоби всі мали змогу відпочити.
– Я тут – єдиний лікар, тому маю розв’язувати всі проблеми, – розповідає ЗМІ Андрій Хитрий. – Навряд чи це можна вважати повноцінною заміною звичної нам медичної системи, коли виявленням і лікуванням певної хвороби займається профільний фахівець. Та вузькопрофільному спеціалісту на станції було б надто складно, тому надають перевагу тим, хто мав різнобічний досвід. Прекрасно, якщо з зимівниками їде хірург. Але й він повинен мати загальну практику. Кардіохірургу, наприклад, тут, найімовірніше, не місце. В експедицію часто їздять анестезіологи, бо це робота інтенсивної терапії. Якщо реанімація загального профілю, трапляються різні випадки. Хоча операції в умовах зимівлі в Антарктиці – ризикована річ. Я працював тут, на щастя, тільки з дрібними травмами. Великих проблем немає, бо зі слабким здоров’ям сюди не потрапляють. І хоч особливо високих вимог до кандидатів не висувають, та перевага надається «міцнішим». Наприклад, у нас є кілька зимівників, які мають невеличкі проблеми зі шлунково-кишковим трактом – гастрит був, виразкова хвороба в анамнезі. Але такі люди спокійно можуть потрапити на станцію, навіть якщо проблему виявили під час медогляду: людина пролікувалася, пройшла повторно обстеження й отримала дозвіл їхати. Тут за необхідності проводиться профілактика, щоб запобігти розвитку ускладнень. Те саме стосується людей із підвищеним тиском, але низьким ризиком ускладнень. На станції важлива переважно фаховість, а здоров’я – критерій коригування.
Щоб запобігати хворобам, зимівники приділяють велику увагу здоровому способу життя, правильному харчуванню.
– Після прибуття на острів ми мали різноманіття фруктів і овочів, але позаяк ці продукти швидко псуються, намагалися швидко їх з’їсти, – додає лікар. – Деякі пробували зберегти. Наприклад, огірки перебирали, чистили, різали, пакували в пакети на застібках і заморожували за -20°С. Постачати продукти з континенту не дозволяє льодова ситуація: узимку тут стоїть крига, немає навігації. Коли почнеться навігація, за кілька тижнів на «Академіку Вернадському» приймуть перший сезонний загін. Із ним можуть приїхати й фрукти. Ми отримуємо досить багато вітамінів зі збалансованого харчування, крім вітаміну D. А під час полярної ночі саме з ним проблема – він утворюється під впливом ультрафіолетового випромінювання, а сонця тут практично немає. Удень його ледь видно з-за обрію, та й то за умови хорошої погоди, а в Антарктиці часто похмуро. Тож маємо додавати в раціон вітамін D3. Його нам закупили.
Чергування, інтернет, шахи та сніготерапія
Конкурс на роботу на станції проходять люди з такими психічними характеристиками, що перебування тут їм не надто обтяжливе. Та й нині стало набагато легше – є безлімітний інтернет, можна бути в контакті з рідними, знати новини, займатися справами, які подобаються. Андрій Хитрий, наприклад, любить гуляти островом, досить часто з колегами сходиться в шахових баталіях – на «Академіку Вернадському» є кілька затятих шахістів.
– Тепер у нас щонайменше п’ятеро час від часу грають у шахи, – розповідає полярник. – Іще важливий аспект: ми не повинні бути один в одного на виду – кожен має окреме місце, де його ніхто не турбуватиме, можна побути наодинці з собою. Рік тут витримати не проблема. Є умови, щоб займатися фізичною активністю: спортзал, багато снігу на вулиці (жартома називаємо це сніготерапією). Кожен із команди має певне коло обов’язків. Частина з них індивідуальні (у науковців – свої технічні завдання відповідно до профілю, у загону життєзабезпечення – свої), частина – спільні. Система розподілу останніх вибудована так, що обов’язки рівномірно розподілено на всіх. От узяти чергування. Участі в них не бере лише кухар, робота якого від ранку до вечора й так є щоденною з одним лише вихідним на тиждень. Решта людей по черзі згідно з графіком, який складається керівником експедиції, бере участь у ротаціях по денних і нічних чергуваннях. Метою несення їх є пожежна безпека та контроль роботи критичної інфраструктури. Це важливе обладнання містить дизельні генератори, опалювальні котли, десяток різних насосів, ванну солоної води, опріснювач, баки прісної води, морозильники (окремо для продуктів та біологічних зразків), пожежну сигналізацію тощо. Кожні дві години «денні» й щогодини «нічні» роблять обходи території бази. Таким чином, поки черговий відповідальний за безпеку станції, інші члени команди можуть спокійно виконувати індивідуальні обов’язки, займатися своїми справами або спати вночі. Денні й нічні вахти відрізняються. У нічне чергування заступають на тиждень, і кожне триває з опівночі до восьмої ранку. Крім щогодинних обходів, на «нічного» покладені обов’язки з щоденного прибирання спільних місць між двома входами до станції (це довгий коридор та місце збору й хол), а також туалетної кімнати. Безумовно, прибирання останньої не є надто захопливим заняттям, але ця робота теж потрібна й важливо її якісно виконувати для підтримання належного санітарного стану. Кожна посада, за винятком кухаря, – чи це науковець, чи механік, сисадмін чи лікар, – передбачає її виконання. Удень нічний черговий відпочиває, навіть може не з’являтися під час обіду чи вечері, коли вся команда збирається за одним столом. У такому разі призначену йому порцію турботливо загортають, і він може підкріпитися, коли виникне бажання. Окрім того, черговий перебуває на зв’язку по рації, якщо хтось із команди залишає межі станції. Хоча це більш актуально для денного чергового. Якщо комусь із команди необхідно встати в певний час, ця людина може залишити на загальній дошці повідомлення для чергового, о котрій слід її розбудити (щоб не використовувати будильник, адже той змушує прокидатися не лише того, кому це потрібно, а й тих, кого це не стосується). У нашій експедиції чергують 11 осіб, отже, цикл триває 11 тижнів. Такий режим не надто втомлює, проте зміна графіка вимагає перелаштовування сну та активності. Гадаю, що для медиків, які звикли працювати в нічні зміни, ця адаптація проходить легше, ніж в інших. Утім, зрештою до цього звикають усі. Денне чергування триває з восьмої ранку до опівночі, цикл повторюється щодесять діб. Обходи належить робити кожні дві години, бо критичну інфраструктуру в денний час також періодично контролюють відповідальні за неї механіки, та й решта команди час від часу проходить повз. Натомість денний черговий повинен накривати обід і вечерю (виставити столи та стільці в їдальні, тарілки, чашки, розкласти ложки, виделки й ножі, набрати у великі глеки узвари чи компоти, які зазвичай варить кухар, нарізати хліб, виставити таці з приправами та соусами тощо), допомагати кухарю (наприклад, почистити овочі або принести необхідні продукти зі «столярки»), забезпечити наявність мила в умивальниках і туалетного паперу в кабінках. І, звичайно, перебувати на зв’язку з тими, хто залишив межі станції, та в разі потреби будити тих, хто записався на дошці. Після обіду денний черговий миє посуд, а ввечері виносить сміття та миє відра з-під нього. Сміття на «Академіку Вернадському» сортуємо. Окремо збираємо пластик – пляшки та кришечки, які частково переробляються; окремо скло й метали – їх збирають у спеціальні діжки, які потім вивозять і утилізують на континенті; окремо тверді побутові відходи – вони ущільнюються в компакторі й пакуються в спеціальні мішки, які також вивозять «на велику землю»; окремо – харчові відходи. Прибирання після вечері здійснюється так: команда ділиться на дві частини (у нашому випадку є «південна» та «північна» половини стола), і вони чергують через день. Нічний черговий у «свій» тиждень звільняється від вечірніх прибирань, а денний виносить сміття та миє відра, чергова з прибирання частина зимівників розподіляє між собою обов’язки: прибирання й витирання столів, збирання стільців та столів, миття посуду, підмітання підлоги кухні та їдальні з наступним її миттям. Коли все зроблено, повертається денний черговий, розставляє відра в їдальні та кухні, а потім, перед передачею чергування «нічному», наводить остаточний порядок у їдальні, прибравши крихти хліба з дощок і розклавши по ящиках і полицях столове приладдя й тарілки, які просохли після миття. Особливим днем у рутині є п’ятниця, коли відбувається генеральне прибирання станції. Після вечері процедура інша. У нашу зимівлю база розбита на зони відповідальності: кухня; їдальня; хол, місце зборів, сходи, комора; спальні приміщення; чоловічі та жіночі душові й туалети; довгий коридор і лижна; спортзал і сушильна кімната; бар і бібліотека; сміття (окрім щоденного викидання сміття з відер на кухні й у їдальні, проводиться збирання по всій базі: у барі, офісах, кубрику тощо). За спеціальним графіком, який складає очільник експедиції, відбувається ротація її учасників, адже ці зони не рівноцінні за складністю й часом, необхідним для виконання робіт у кожній із них. На кухні – двоє, один із яких кухар, у їдальні також двоє, решту зон прибирають по одній людині. Для кожної є перелік процедур, які слід виконати. Нічний черговий у п’ятничному прибиранні участі не бере та, заступаючи, отримує вже повністю прибрану станцію. Іще один пункт спільних обов’язків – прибирання снігу. Територія бази ділиться на частини, командир розподіляє по них зимівників. Кожен має тримати свою ділянку прохідною, тобто розчищати від заметів, які формуються після кожного снігопаду. Така «сніготерапія» буває дуже корисною, допомагаючи підтримувати фізичну форму тим, хто не схильний досягати цього заняттями в спортзалі. Непостійною складовою «рутини» є спільні роботи: одразу після перезмінки це «авральні» заходи з наведення ладу на базі тривалістю близько місяця, потім наводиться лад на горищах та в решті внутрішніх приміщень станції, далі виникають нові задачі, виконання яких визначається командиром і доводиться до учасників експедиції під час спільних обговорень за столом в обід чи ввечері. Крім того, кожен полярник індивідуально може зробити щось для станції за своїм «профілем» чи взагалі.
– Що тримає в Антарктиці?
– Думаю, романтика передусім, але вона йде в навантаження до обов’язків, вони нерозривно пов’язані. Станція функціонує для наукової роботи. Але таких досліджень, як колеги, не проводжу, виконую своє.
– Іще поїдете?
– Чи захочу поїхати ще? Гадаю, що так. Але не певен на 100%. Навіть якщо захочу, далеко не факт, що поїду. Треба ще буде пройти конкурс, на якому можуть бути як мої колеги, які теж зимували, так і просто сильні кандидати.
– Як людина може переносити такий екстрим (погодні умови, дорогу)?
– Стосовно екстриму, то він тут досить помірний. Так, бувають несприятливі погодні умови. Але за антарктичними мірками тут досить м’який клімат. У плані побуту всередині бази набагато затишніше, ніж перебувати, наприклад, десь на позиціях на сході (навіть не беручи до уваги необхідність ведення бойових дій). Дорога також не була якимось надважким випробуванням.
– Чи залишиться на станції щось, за чим Ви точно сумуватимете вдома?
– Удома я, скоріш за все, матиму ностальгію за нашим колективом, у якому дуже комфортно жити й працювати. Та й узагалі за життям тут. Такі умови в реаліях «великої землі» мені видаються просто неможливими. Я змінив досить багато місць роботи, і мені здебільшого щастило працювати в хороших колективах, але перебувати в такій спільноті компетентних і дружніх людей, об’єднаності спільною справою і спільним побутом навряд чи можливо десь іще, окрім як в умовах антарктичної станції.
Підсумовуючи, хочеться сказати, що в Зіньківській міській центральній лікарні чекають лікаря-анестезіолога Андрія Хитрого, людину яка надає великого значення життю і, незважаючи на труднощі, уміє щомиті бачити позитив. Тільки при оптимістичному мисленні та працелюбності ми можемо побудувати життя, сповнене неймовірних пригод!
Для довідки. Станція «Академік Вернадський» – єдина українська наукова станція в Антарктиці. Тут зимівники досліджують електромагнітні поля Землі, озоновий шар, зміни клімату, льодовики, печери та місцеву флору й фауну. Працюють і просто живуть на станції рік.
