Привітали з 95-річчям Василя Вінніченка
Все далі і далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни, забираючи від нас тих, хто здобув перемогу над коричневою чумою двадцятого століття, хто підняв прапор Перемоги над рейхстагом і частинку його приніс у кожну нашу домівку.
На щастя, ще живе поряд із нами, у селі Пилипенки, останній представник того славного покоління переможців, учасник бойових дій – фронтовик Василь Михайлович Вінніченко, який 27 грудня відзначив своє 95-річчя.
Славного ювіляра з цією знаменною датою від імені всієї громади привітали міський голова Сергій Максименко, голова ради ветеранів Зіньківської громади Володимир Прислонський, голова сільського комітету села Пилипенки Віктор Прокопенко, голова первинної ветеранської організації Надія Рибальченко.
Життєвий шлях Василя Михайловича був непростим. Народився ювіляр у селі Іщенківка, де й минули його дитячі роки, там він пережив тяжкі поневіряння у роки голодомору.
У перші ж дні війни його батько був мобілізований на фронт і на тому назавжди закінчився із ним зв’язок… До сьогоднішнього дня його доля невідома, як і тисяч тих, хто не повернувся з війни і значиться у списках безвісті пропавших.
Два рази фронт прокотився селом, де жив Василь Вінніченко. Після звільнення села Василь Михайлович був мобілізований на фронт.
Залишивши сім’ю і хату, пішов він на війну трикляту,
Щоб захистити світ від вражої навали.
Він бивсь без страху і зупину
За рідний край, за Батьківщину,
За те, щоб землю нашу німці не топтали…
Вести бойові дії йому довелося у складі Білоруського фронту. Багато його однополчан полягло у боях із ворогом. Мужність і відвагу проявляв Василь Михайлович на полі бою, за що заслужено був нагороджений багатьма бойовими нагородами.
Ворожа куля не оминула і його. В одному із боїв на території Польщі він був тяжко поранений, після чого тривалий час проходив лікування і за станом здоров’я був демобілізований.
Після війни навчався у військовому училищі, після закінчення якого продовжував службу в рядах Радянської Армії на офіцерських посадах, з честю виконуючи свій військовий обов’язок
У 1953 році Василь Михайлович був звільнений у запас по скороченню штатів і повернувся в рідний край. Все подальше життя він трудився на колгоспних ланах, працюючи комбайнером, збираючи дорідні врожаї.
Разом із дружиною вони виростали двох синів і доньку, мають онуків і правнуків, які приносять їм щастя і радість.
Зіньківська міська рада, депутатський корпус та рада ветеранів зичать Вам, шановний Василю Михайловичу, щоб здоров’я не погіршувалося, щастя не оминало дім, мир і спокій панували в світі, щоб Ваша сім’я, сім’ї Ваших дітей і онуків були матеріально забезпечені, а Ви, як останній фронтовик нашої громади, ще довго-довго радували нас тим, що проживаєте разом із нами, гордо несучи прапор Великої Перемоги! Нехай столітній ювілей для Вас буде орієнтиром у подальшому житті!
З роси Вам і води, шановний Василю Михайловичу!
