A A A K K K
для людей із порушенням зору
Зіньківська громада
Полтавська область, Полтавський район

Марія Миргородець із Власівки мріє видати книжку про історію села

Дата: 28.10.2021 11:17
Кількість переглядів: 181

У далекому 1974 році студентка 4 курсу Лебединського педагогічного училища Марія Миргородець спостерігала за весняними краєвидами, що змінювалися за вікном автобуса. Їхала і хвилювалася: недавно отримала призначення у ВласівкуЗіньківського району працювати у місцевій школі, не розгубилася і написала листа, а отримавши відповідь-запрошення поспішила в дорогу.

- Директор школи Володимир Семенович Григоренко зустрів привітно, познайомилися. Сподобалося все: село, школа, люди.  В серпні цього ж року була призначена вчителем початкових класівВласівської восьмирічної школи, - згадує Марія Григорівна.

Час рікою пливе… Стала рідною Власівка:

«Село моє розкинулось в долині,

 Красується на берегах ріки.

Таке маленьке у вінку з калини,

Творили його славу козаки» - такі рядки з вірша «Моє село, для мене ти єдине» лягли на папір нашої поетеси.

Зустріла тут свою долю, виховала доньку та сина. За 38 років вчительської праці багато першокласників навчила Марія Григорівна читати перші слова, писати перші літери. Спочатку дякувала своїм наставникам: Шульженко Наталії Львівні, Церковній Галині Іванівні, Фазилбековій Лідії Дмитрівні. Працювала старанно, а потім вже й сама була наставником молоді: мала стажерку ЛюбовВизір (Анощенко) Любов, працювала з практикантками Тетяною Блажко та Тетяною Патенко.

Віддавалася улюбленій роботі сповна, не рахувалася з власним часом, була керівником шкільного методоб’єднання вчителів  початкових  класів, проводила семінари для вчителів району, працюючи над проблемою «Розвиток навичок швидкісного читання». Нагороджена грамотами районного, обласного відділу освіти за участь у конкурсах «Класний керівник», «Учитель року». Мала вищу кваліфікаційну категорію, мала звання «Ветеран праці».

Захоплення поетичним словом супроводжує Марію Миргородець із юних літ до сьогодення.

Знаходила в цьому розраду: відгукуваласядуша на радість і біль – власну й народну, бо є в доробку вірші про Чорнобильську трагедію, воїнів-афганців, події на майдані.

Багато віршів присвячених рідним, колегам, друзям.

«Поезія – це чорне і червоне,

Як ті нитки на полотні,

Що мама вишила мені,

Це ніби дві сторони долі,

Де були успіхи і болі» - пише Марія Григорівна.

Є  в жінки заповітна мрія – видати збірку власних віршів, а ще книжку про історію села  Власівка (багато матеріалів уже зібрано).

Маріє Григорівно, нехай природа дає здоров’я і наснагу. Хай втілюються задуми та здійснюються Ваші мрії!

БібліотекарВласівської бібліотеки-філії Ольга Хоменко

ОСІННІ СОНЕТИ

Яскраві сонячні сонети

Осіннім вітром рознесло.

Ось червоніє кущ калини,

А листя золото вдягло.

Рожеві, жовті і лілові

Чарують око хризантеми.

І чорнобривці золотоголові

Вписались до цієї теми.

Синіє змійкою ріка

Сюди-туди звиваючись,

За синім обрієм зника

Назад не повертаючись.

Червоне сонечко сіда

В сосновий ліс ховаючись.

А місяць жовтий виплива

Зіркам і нам всміхаючись.

                  Марія Лисак (Миргородець)

 

РІЧКА ТАШАНЬ

Розлогі верби і вільхи

Вітер схиля до води.

В затишнім райськім куточку

Тут проживаємо ми.

А поміж деревами

Ніжно вода жебонить.

Тихо, спокійно і плавно

Річечка в далеч біжить.

Грає, веселкою міниться

В сонячних іскрах вода.

В літню спекотну днину

 Втому знімає вона.

Живить натруджене тіло

Сил і наснаг додає.

Через усе село Власівку

Ташань свої води несе.

                                                                           Марія Лисак ( Миргородець)

 

Життя… Коротка мить,

Зумій її спіймати!

Хоч серце і щемить,

Та радісно згадати –

Дитинство, юність і роки,

Де ти у світ почав іти.

                                                                                  Марія Лисак ( Миргородець)

 

Пізніми зимовими ночами

Жіноче кохання блукає.

Воно загубило дорогу

І в зорів про щастя питає.

А зорі сміються, регочуть,

Дорогу вказати не хочуть,

Бо щастя -  не звір і не птиця,

Із ним розійтись не годиться.

                                                                     Марія Лисак ( Миргородець)

 

ЦІНУЙТЕ МАТЕРІВ

Жила матуся у сільській хатині

Маленька, сива і стара…

Дітей чекала на гостину

Вона годинами щодня.

 

До неї діти приїзджали,

Не часто, разів три у рік.

Не думали і не гадали,

Що цим вкорочували вік.

 

Не в змозі були осягнути,

Що мама щохвилини жде.

Бо мама, то є мама

І серце в неї золоте.

 

Та коли мама притомилась,

Лягла навіки спочивать -

Злетілись діти і онуки,

Та мами більше не піднять.

 

 Прошу вас дочки і сини,

Ви матерів цінуйте!

Коли вони іще живі,

Тоді про них турбуйтесь!

 

Не треба мамам

Дорогих дарунків і бенкетів.

Вони чекають вас з сім’єю

 З доріг близьких й далеких.

 

Цінуйте мамине життя,

 Тоді і ви ще діти,

А коли мами вже нема –

Нема кому жалітись!

                                                 Марія Лисак ( Миргородець)


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь