Зі святом життєвої мудрості!
17 жовтня святом життєвої мудрості прийшов 75-й День народження до Володимира Петровича Прислонського. В далекому 1946 році в родині депортованих із Польщі лемків у с. Петрівка народився хлопчик. Його життєва дорога прослалася через долю військового. З 1972 по 1993 рік вірно служив Батьківщині, а після звільнення з посади районного військового комісара у званні підполковника, працював службовцем у Зіньківському Райвійськкоматі.
Вже багато років опікується проблемами ветеранів, очолюючи раду районної ветеранської організації.
Поетичні збірки «Село – моє життєве джерело» (2012р.), «Пори року птахами летять» (2014р.), «Побачене, почуте, пережите» (2015р.) принесли до широкого кола читачів мудре слово Володимира Петровича. У поетичних рядках не тільки краса рідного краю, екзотика далеких світів, а й одвічні істини земного життя. Шанувати батьків, любити один одного, сіяти розумне, добре, вічне в душі дітей, бути патріотами Вітчизни – всьому цьому вчить ліричний герой віршів В. Прислонського, а через нього сам автор промовляє до читача словами Правди:
Із совістю звіряй прожиті дні
До горизонту все життя іде людина,
Іде через гріхи і каяття,
Туди, де пролягла межа незрима,
Що розділяє неземне й земне життя.
Дорога довга, часто з віражами,
Її доводиться, спікаючись, долать.
І постає хвилина перед нами,
Коли себе потрібно запитать:
Чи дуже грішний ти, а чи, дав Бог, не дуже,
Бо праведників серед нас таки нема,
Чи з правдою, а чи з брехнею дружиш,
Чи совість є, а чи вона дріма?
Чи пам’ятатимуть про тебе люди
Тому, що ти добро для них робив,
Чи нізащо й згадати тебе буде,
Як нібито й на світі ти не жив?
То ж живучи багато а чи мало,
Звіряй із совістю прожитий кожен день,
Щоб те, що робиш ти – добро давало,
Тоді залишишся у пам’яті людей…
Стежки мого дитинства
Грудневий тихий день без снігу і морозу.
Перступаю рідний батьківський поріг,
Читати йду мого дитинства прозу
З протоптаних колись стежинок і доріг.
Іду доріжкою, якою бігав в школу.
Рілля праворуч, де колись був сад,
Доки живу, із пам’яті ніколи
Плодів антонівки не зникне аромат.
Попереду в яру росте крислата груша,
Сховались горобці в її густе гілля.
Приємні спогади мою зігріли душу,
Бо разом з грушею зростав, мужнів і я.
Колись стежина нас вела мимо криниці,
Де журавель у воду кланявся цебром,
Черпав холодної прозорої водиці
На щастя людям, на здоров’я, на добро.
Криниця нині без цебра вже і без зрубу,
Покинута людьми, на привеликий жаль,
Без неї сумно і Черненковому дубу,
І журавля без неї гне гірка печаль…
Я далі не піду – там зникла моя школа,
Там плесо зникло, очеретом заросло,
Багато зникло із дитячих літ довкола,
Багато втратило за ці роки село.
У сутінках додому стежка повертає,
Де в хаті батьківський чекає поріжок.
Моєї юності давно уже немає,
Немає з нею переплетених стежок…
Життєвий приклад і творчість Володимира Петровича вчать нас жити на світі для добра. Творити й берегти красу навколо себе, бути гідними високого звання Людина – не порожні слова для ювіляра, а життєвий дороговказ. Мабуть, ці вічні істини він виніс зі свого дитинства, коли слухав спогади батьків та односельців про трагічні події переселення лемків із нажитих місць в невідомі краї. Від покоління до покоління передається народна пам’ять. Володимир Прислонський став на сторожі тієї пам’яті, щоб її передати нащадкам у далеке майбутнє. Крім того, що увібрав у свій характер і долю найкращі чесноти роду: шану до батьків, працелюбність, миролюбивість, небайдужість до чужої біди, він ще й описав історію своїх батьків та їхніх ровесників у поемі «Лемки Зіньіквщини» та багатьох поезіях.
Пам’ятаймо лемківське коріння
(присвячую обласному міжрегіональному фестивалю лемківської культури, який щорічно відбувається на Зіньківщині)
Рік минув – і на майдані знову,
Жаль, не всюди, а лем де-не-де,
Чути лемківську напівзабуту мову,
Що відлунням від батьків іде.
Знову весело і людно на майдані,
Фестивальна вватра знов горить.
І звучать промови величальні,
Але серце лемківське болить,
Бо пече йому, коли згадає
Велич гір, стрімких потоків плин.
Плаче серденько за рідним краєм
І сльоза гірка, немов полин.
Україна лемкам – рідна мати,
Що взяла їх під своє крило.
Лемківщину ж гріх нам забувати,
Скільки б літ з водою не стекло.
Не забудьмо лемківську говірку,
Збережем традиції батьків,
Бо забудем – буде ой як гірко
На плечах нести тягар гріхів.
Хтось би просто подорожував світом і складав до скрині свого серця теплі спогади, а Володимир Прислронський подарував усім можливість пройти стежками його мандрівок, видавши збірку «Побачене, почуте, пережите». В ній автор ділиться враженнями від подорожей до різних країн світу. Поетична форма не відібрала в його пера точної деталізації подій, прискіпливого опису місць, а зворушлива розповідь про світові традиції та культуру зробила ці твори справжньою енциклопедією для читача.
В. Прислонський виступає перед читачами Зіньківської публічної бібліотеки
У віршах душа автора сповідається перед усім світом. Та сповідь відкриває її найпотаємніші куточки. В найсокровенніших думках Володимира Петровича завжди рідні люди, дорогі серцю клаптики Землі, вічна мрія про мир та добробут у світі. Його слово стоїть на сторожі цих простих законів життя. Тому й злинули від серця повчальні рядки «Морально-етичного кодексу жителя міста Зіньків», за ними поспішили слова гімну м. Зіньків та гімну Зіньківської громади. Не зрадьмо їх мудрості та чистоти!
Морально-етичний кодекс жителя міста Зіньків
(погоджений виконкомом міської ради 29.06.2017 року)
Щоб Зіньків наш був зразковим,
Поміркуєм-поговорим,
Як себе поводити у ньому!
Рідне місто поважайте
Повсякчас про нього дбайте,
Десь поїдете – вертайтесь, як додому.
Гімн Зінькова вивчіть й знайте!
Коли він звучить, вставайте.
Прапор, герб міський слід поважати!
Коли їм загроза буде,
Дорогі зіньківські люди,
Будьте наготові захищати!
Намагайтесь в місті жити,
Мов одного батька діти,
Всі гуртом долайте перешкоди.
Будьте ввічливі, привітні.
Чи ви юні, чи ви літні,
Не робіть нікому зла і шкоди.
Прибирайте сніг зимою.
Квіти посадіть весною
У дворі, поза двором, побіля дому.
Не смітіть на тротуарі,
На стихійному базарі,
Пропонуйте так робити і другому.
З клумб не виривайте квіти –
Квітам слід лише радіти,
Доки їхнє місце у природі.
Не топчіть по клумбах стежку,
Їх обходьте обережно –
В клумби кошти вкладені народні.
Бережіть місця спочинку!
В них присядьте на хвилинку,
Відпочиньте, бо для цього вони служать.
Не куріть, де заманеться!
Бо куріння всім гикнеться –
Вам і нам від нього легко занедужать!
Не перевертайте урни!
Так робити некультурно.
Їх поставили, щоб був порядок в місті.
Не обписуйте паркани!
Не пишіть слова погані,
Огорожі всі повинні бути чисті.
Не паліть траву і листя!
Не забруднюйте обійстя –
Зіньківчанам дим і сморід дуже шкодять.
Від знавців пораду чуйте:
Краще все закомпостуйте –
Будуть добрива і грядка краще вродить.
Щоб сміття позбутись з двору,
Укладайте договори.
Комунгосп сміття на звалище відправить.
Коштує це небагато.
Тож не слід ризикувати
І від штрафу назавжди себе позбавить.
Не засмічуйте Ташані!
Річка має бути в шані,
Біля неї краще всього відпочити.
Пляж міський не оминайте
І можливість не втрачайте
У Ташані тіло освіжити.
Не займайтесь браконьєрством!
Так рибалити нечесно,
Бо ж мальки за гроші в річку запускають.
В клуб рибалок поступайте,
Спінінг, вудочку придбайте.
І рибачте – членів клубу не карають.
Розум не топіть в горілці!
Бо страшне це зло – п’яниці,
Ті, що похмелитись хочуть зранку.
Алкоголь не споживайте,
Він шкідливий, ви це знайте,
Краще пийте соки й мінералку.
Водії, уважні будьте!
Про безпеку не забудьте,
Коли осідлаєте коня стального.
Правил руху не цурайтесь,
Норми швидкості тримайтесь,
Бо не мототрек у місті, а дорога.
Після випитої рюмки
Не беріть керма у руки,
Бо п’яниця – стопроцентний вбивця!
Краще подрімайте трішки,
Чи пройдіться містом пішки,
Якщо так уже вам дома не сидиться.
Юні велосипедисти!
Перш аніж на вело сісти,
Вивчіть правила дорожні досконально:
Аби травми не зазнати,
Не в лікарні ночувати,
Аби вулицями їздити нормально.
Нетерплячі пішоходи!
Не спішіть на переході,
Доки світлофор зеленим оком не всміхнеться.
Не надійтеся на чудо,
Що усе в порядку буде –
Це вам так, шановні, лиш здається!
На дорозі будьте пильні!
В місті є автомобілі,
Які з вами можуть і не розминутись.
Тож дивіться на всі боки,
Аби не було мороки,
Щоб додому неушкодженим вернутись.
Тишу в місті зберігайте!
Шум, гам, крики вимикайте
Не пізніше, ніж у двадцять два нуль-нуль.
Не робіть гучні салюти,
Їх по всьому місту чути, сон порушуєте дідусів, бабуль.
В кого звірі є домашні –
Бережіть, вони ж бо ваші!
Хоч і менші, але сестри і брати.
Песики й коти бродячі –
Гляньте їм у очі – плачуть,
Вашу зраду тяжко їм перенести.
Про померлих не забудьте!
Кілька раз на рік пробудьте
Ви на цвинтарі, де спочивають рідні.
Приберіть могили ближніх,
Не обходьте і суміжніх,
Бо вони всі пам’яті й уваги гідні.
Крадіям сказати мушу –
Не беріть гріха на душу,
Краденим не можна багатіти.
Бо крадіжка, не дай, Боже,
Вас в тюрму загнати може,
І залишаться без вас батьки, дружина, діти.
До поліції прохання:
Прикладіть свої старання,
Аби зникли і вори, і хулігани,
Щоб у нашім славнім місті
Враз не стало аферистів –
І до вас довіра знов настане.
Якщо вдасться нам, панове,
Ці нехитрі настанови
У щоденний стиль життя перетворити,
То тоді у нас в Зінькові,
Вірте всі мені на слові,
Стане краще, ніж в Європі, жити!
Літературно-мистецьке об’єднання Зіньківщини «Свічадо» вітає ювіляра і бажає йому ще довгих літ плідної творчої праці в міцному здоров’ї, любові рідних і близьких людей. Хай дарує вам доля щедрі творчі врожаї, а поруч завжди будуть ті, хто їх збиратиме – ваші читачі й поціновувачі. Многая літа!
Ганна Литовець-Гайдаш,
член Полтавської спілки літераторів,
голова літературно-мистецького
об’єднання Зіньківщини «Свічадо»
