Валентина Лютенко: «Цієї осені – 25 років, як я почала працювати в нашому місті»
12 жовтня психіатр Зіньківської міської центральної лікарні Валентина Лютенко відзначила свій день народження, а перед тим і професійне свято.
- Валентино Петрівно, Ви вже 25 років допомагаєте зіньківцям берегти своє здоров’я. Але ж походите з родини педагогів...
- Так, я народилася у родині вчителів. Батько, Петро Павлович Радченко, багато років пропрацював партійним керівником. Був першим секретарем Зіньківського райкому партії. Будував Зіньків. Зробив все, що зараз ми можемо бачити: міський Будинок культури, школи, завод. Після закінчення школи я вступила до Харківського медичного інституту, працювала терапевтом, потім інфекціоністом у військовому шпиталі в Німеччині. З 1973 року я почала працювати в Харківському науково-дослідному інституті неврології, психіатрії. Там 1983 року захистила дисертацію. Згодом я переїхала на постійне місце проживання в Полтаву, до чоловіка. Працювала асистентом, потім доцентом кафедри психіатрії в Українській медичній стоматологічній академії. На жаль, коли 1996 року померла мама, я змушена була переїхати до Зінькова доглядати тата. Так і залишилася тут. На початку нинішнього вересня виповнилося 25 років відтоді, як я розпочала трудову діяльність у рідному місті.
- Чому справою життя обрали саме психіатрію?
- Я психолог по життю. Дуже активна людина, контактна. В мене ніколи не виникало проблем ані з колегами, ані з пацієнтами. Я людина, яка звикла вирішувати питання відразу. Пригадую, коли приїхала до Зінькова, мови про те, що працюватиму тут, не було, але невдовзі доля розпорядилася по-іншому.
- Із чим найчастіше доводиться стикатися в роботі? Як розв’язуєте проблеми?
- Найчастіше – з проблемами діагностики. Якщо виникають якісь сумніви, звертаюсь за допомогою, консультацією. Я ніколи не соромлюся запитати чи передати хворого колегам на додаткові обстеження. Сімейні, проблеми з роботою чи інвалідизацією – усе це розв’язуємо поступово, на місці, залишаючи прізвища наших пацієнтів анонімними.
- Що змінилося за останні 10 років у психіатрії?
- Стало гірше в плані допомоги хворим, медикаментозного забезпечення, обстеження. Практично все перейшло на платну основу.
- Яка проблема Вас як фахівця турбує на сьогодні найбільше?
- Недостатнє фінансування з боку держави. Великою проблемою є те, що немає спеціалізованого медичного обладнання для діагностування пацієнтів.
- Чи були у Вашій практиці випадки, коли несвоєчасне звернення до лікаря було фатальним?
- а щастя, у моїй медичній практиці таких випадків не було. Звісно, трапляються тяжкі поодинокі випадки, але ми діємо в рамках закону та медичного етикету.
- Які психіатричні захворювання можуть впливати на організм людини?
- Абсолютно всі. Від реакцій невротичних до психозів. Будь-яке психічне захворювання впливає на життєдіяльність людини. Психічні захворювання нерозривно пов’язані з усіма сферами життя: стосунками з рідними, соціальною активністю, досягненнями, розвитком, соматичним здоров’ям. Якщо людина думає, що саме мине, чи просто закриває очі на «шкідників», вона ризикує впасти у провалля, з якого вже немає виходу, чим раніше звернеться за допомогою, тим швидше можна зарадити і не допустити незворотних процесів.
- Що потрібно для того, аби бути психічно здоровим?
- Слідкувати за своїми нервами, реакціями, своєчасно звертатися за допомогою до лікаря. Пам’ятайте, що психіатрична допомога – це не лише ліки чи психіатрична лікарня. Це, перш за все, звичайна бесіда, яка допомагає розібратися з проблемою та знайти шляхи її розв’язання.
