На віку, як на довгій ниві…
На території Удовиченківського старостату проживає довгожителька – Мотрона Петрівна Криволап. Народилася вона 22 листопада 1927 року в багатодітній родині. Тяжким горем для дитини став Голодомор, люди пухли з голоду. Вона, щоб якось пережити, шукала на полі мерзлу картоплю для млинців, якісь квітки, ягоди…
Друга Світова війна…Жила в окопі, ховалася від обстрілів, все згадує зі сльозами на очах. У колгоспі не припинялася сільськогосподарська робота. Жінки за чоловіків виконували всю важку роботу. Баба Мотя ще дитиною поганяла коней, корів, щоб обробити потрібний відрізок землі. На жаль, батько не повернувся з війни.
Де тільки не працювала Мотрона Петрівна: грубу топила в школі, снопи в’язала потім ціпами молотила, ланку полола. Весь час на різних роботах, постійної не було.
Заміж вийшла у 25 років. Все своє життя присвятила дітям. Разом із чоловіком Василем виростили і виховали двох дочок – Надю та Валю. Розлетілися з батьківського гнізда дівчата – Надя за кордон, а Валя проживає неподалік. Та баба Мотя з дітьми та онуками весь час на зв’язку, тепер же мобільні телефони. Та й соціальний працівник Аня два рази на тиждень навідується. Чоловік, на жаль, помер, проживає одна.
Вийшовши на заслужений відпочинок, Мотрона Петрівна, як і більшість жінок, довгими зимовими вечорами вишивала червоними та чорними нитками рушники, картини, ковдри. Згадує: «У спині кололо, то ставала на коліна. Скільки сил та енергії треба було, а тепер нікому не потрібна».
Кожного літа баба Мотя, так її називають від старого до малого, ще квіти висаджує, яблука сушить на узвар, телевізор без окулярів дивиться, їсти собі готує, а це – головне.
То дай же, Боже, здоров’я, сили, терпіння, злагоди, наснаги на довгі роки нашій Мотроні Петрівні.
Бібліотекар Ольга Теліжник
