Творчість Володимира Прислонського про шилівського Шила
З-під пера у земляка
вийшла дума ось яка:
«Все про Шила-козака!»
У славну Шилівку, полтавським битим шляхом
Приїхав Шило з тих далеких ще часів,
Козак, що вміло воював із турком, з ляхом,
З автобуса зійшов й біля зупинки сів.
Побачив річку Грунь, куди до водопою
Щоранку конюх стежкою коней водив,
Ярочок вгледів без води перед собою,
Раніш була вода, там рибу він ловив.
Знайомою йому здалася ця місцина,
Цей пагорб, де будинок і сарай стоїть,
Тут бавив він колись свого малого сина,
З тих пір вже промайнуло декілька століть.
І Шило пригадав, як жив він тут раніше,
Як до Притули у Притулівку ходив,
Удвох було їм спілкуватись цікавіше,
Розповідати, де хто ворога розбив.
Хоч і далеко їм було йти до Манили,
За річкою в Манилівці той проживав,
Та із Притулою вони туди ходили,
Манило їх медком із липи частував.
До Лейби в Лейбівку вони втрьох мандрували:
Манило, Шило і Притула, мов брати.
Там восени гриби у Байраці збирали,
Затим сушили їх в печі, біля плити.
Так і жили колишні браві козарлюги,
Хазяйнували кожен в хуторі своїм.
Ці хутори з людьми за бойові заслуги
Великодушно цар дав в подарунок їм.
Є сподівання, що у шилівському краї
Невдовзі станеться така от дивина,
Що в козакові хтось прапрадіда пізнає,
Чи Шило в комусь прапраправнука впізна!
Чи від людей, що мешкають в Довбнівці,
Куди він довгий час доріженьку топтав,
Дізнається, що там живуть однофамільці…
Схиливши голову, козак все міркував.
Згадав Довбнівку, плесо, тихоплинну річку,
Луг, який вільхами і вербами шумів,
Чорняву, незрівнянної краси Марічку,
День, коли в церкву під вінець її привів.
Як в Шилівці жили, як син у них родився,
Мов терен, сині очі, кучерявий чуб.
Козак у спогадах своїх на мить спинився.
Настала темна ніч, на ключ закрився клуб.
Затихла молодь, розійшлася по домівках,
Не чути в Шилівці гармошки і пісень.
Заснув козак, йому приснилася Довбнівка.
Чи ж стане радісним для нього завтра день?
Він в сні просив: «Шили з Довбнівки, відізвіться,
Ми з вами родичі, я твердо знаю це!
Прийдіть на зустріч ви до мене, не баріться,
Візьміть з собою щире, лагідне слівце.
Ми поговоримо про все, подискутуєм,
Згадаємо, що у житті у нас було,
Один другого серцем, розумом відчуєм,
Довбнівка – це ж батьків Марічкиних село!»
Подумав Шило, погадав, як славно буде,
Коли його признають у селі.
Тоді до нього йтимуть, їхатимуть люди,
Радітимуть йому дорослі і малі!
З автобусів виходитимуть пасажири,
Щоб з ним поспілкуватися, чайку попить,
Тоді про місце козакової квартири
В усі усюди звістка птахом полетить!
Володимир Прислонський
