Творчість юних обдарувань
Мій тихий любий Зінькове, огорнений зеленню дерев, теплими золотими променями сонця!Твої широкі вулиці й в’юнкі береги тихоплинної Ташані, аромат свіжої випічки й кави з кафетерію неподалік, щирий сміх дітей, що бавляться в парку, яскраві вітрини магазинів – усе це народжує в мені відчуття рідного дому. Ти такий далекий і такий близький водночас.
Я не бачила ні твого народження, ні коли ти ще був маленьким сотенним містечком, ні коли підростав і став центром Зіньківського полку; не бачила, як самовіддано брав участь у гайдамацькому русі, як страждав і потерпав від радянської окупації, скільки моїх краян у страшному й далекому минулому стали жертвами голодомору, а потім німецьких загарбників. Це все давня й сумна твоя історія, залишена в спогадах, схована під шаром пилу на полицях архіву…
Але я знаю, скільки таємничого й цікавого ти таїш у собі зараз. Як багато відвертих зізнань у коханні чули стіни твоїх, Зінькове, будівель, і плачу від здертого об асфальт колінця, і дитячого сміху, бо батьки купили улюблене морозиво, нову іграшку. Скільки приховав ти в собі перших юнацьких поцілунків і сварок найліпших друзів; безглуздо придбаних речей, типу маленької фарфорової статуетки чи окулярів з яскравим принтом – ними не будуть користуватися, але саме ці дрібниці допомогли втекти від болю й безвихідних ситуацій. Скільки людей знайшли свій спокій і відпочинок просто лежачи на траві в сквері чи гуляючи наодинці під твоїм нічним зоряним небом. Ти приваблюєш своєю красою й затишком, закохуєш у себе знов і знов…
Я люблю тебе…
Євгенія Правденко (15 років, с. Пишненки)
